Урок № 5

Тема: Призначення й структура Інтернету. Адресація в мережах. Передавання даних в мережі Інтернет. Адресація в Інтернеті. Поняття IP-адреси, доменного імені та URL-адреси. Адміністрування доменних імен Інтернету. Канали зв’язку, їх види. Мережеві пристрої. Способи під’єднання до Інтернету, функції провайдера.

 

Матеріал для вивчення

Як формуються адреси ресурсів Інтернету

Кожний ресурс Інтернету (апаратний, програмний, інформаційний) має свою адресу. Для того щоб у мережі можна було обмінюватися даними, кожний комп’ютер отримує унікальну адресу (що не повторюється), яка називається ІР-адресою (від англ. Internet Protocol address). За міжнародним стандартом, будь-яка ІР-адреса комп’ютера складається із чотирьох частин, розділених крапками: ***.***.***.***, де *** – число діапазону від 0 до 255. Така адреса містить номер мережі та номер комп’ютера користувача в ній.

Така система адресації зручна для комп’ютерів, але незручна для людини. У мережі Інтернет використовується також більш наочний спосіб — доменний спосіб адресації, коли весь простір адрес абонентів (користувачів Інтернету) поділяється на області, які називаються доменами. Цей спосіб базується на доменних іменах серверів, скорочено DNS (від англ. Domain Name Server), що складаються зі скорочень слів, записаних латинськими символами.

Так само як IP-адреса, доменне ім’я однозначно визначає положення сервера в мережі. При зверненні до комп’ютера за його доменним іменем воно буде автоматично перетворено на відповідну йому ІР- адресу. Наприклад, українська пошукова система <МЕТА> — Україна має ІР-адресу 194.0.131.18, якій відповідає доменне ім’я meta.ua.

Доменне ім’я будується за ієрархічним принципом, аналогічно до структури імен папок файлової структури. Ідентифікатори (імена) доменів дають змогу визначити, якій організації належить адреса й у якій країні ця організація розташована. Кількість доменів в адресі необмежена.

Імена для доменів верхнього рівня видає інформаційний центр Інтернету (InterNIC), решту імен фіксують ті організації, яким такі права делеговані. Ідентифікатори доменів верхнього рівня є стандартними, у доменному імені вони записуються праворуч. Вони дають змогу визначити тип організації, якій належить ресурс, або країну, у якій ця організація розташована.

Організації, установи та окремі особи реєструють імена доменів другого рівня всередині доменів верхнього рівня. Умовно можна вважати, що доменне ім’я комп’ютера має таку структуру: Ім’я комп’ютера.організація.регіон.країна Наприклад, msyt.edu.te.ua Станція юних техніків Освітня установа Тернопіль Україна

Як під’єднатися до Інтернету?

Для під’єднання комп’ютера до мережі Інтернет необхідно мати комунікаційне обладнання (це може бути модем, кабельний модем, адаптер, пристрій обслуговування каналу й даних для виділених ліній тощо), канал зв’язку та спеціальні комунікаційні програми. Також слід обрати організацію, яка обслуговує користувачів, забезпечує їх певним набором послуг, необхідних для використання ресурсів Інтернет. Такі організації називають провайдерами.

Інтернет-провайдер, або провайдер, — організація, яка надає послуги доступу до Інтернету та інші пов’язані з Інтернетом послуги.

До послуг, які надає інтернет-провайдер, можуть належати: доступ до Інтернету комутованими й виділеними каналами; безпровідний доступ до Інтернету; виділення дискового простору для зберігання й забезпечення роботи сайтів (хостинг); підтримка роботи поштових скриньок або віртуального поштового сервера; розміщення устаткування клієнта на «території» провайдера; оренда виділених та віртуальних серверів; резервування даних тощо.

Усі провайдери Інтернету надають майже однаковий комплект послуг, однак може відрізнятися якість з’єднання, швидкість передавання даних залежно від технології зв’язку тощо, тому ціни на послуги провайдерів є різними.

Вибір конкретного провайдера — це завдання, у якому слід враховувати вплив багатьох факторів, зокрема: пропускну здатність каналу, за допомогою якого провайдер під’єднується до глобальної мережі, та рівень завантаження цього каналу; ціну підключення, щомісячну абонентську плату. Цей показник може відрізнятися в різних провайдерів у 1,5–2 рази, але ціна здебільшого залежить від якості зв’язку; якість каналів, які обслуговують провайдера.

Залежно від бажань і фінансових можливостей користувач обирає один зі способів доступу до Інтернету: постійне з’єднання через виділений канал зв’язку; підключення до телефонної лінії; доступ за допомогою мереж кабельного телебачення; доступ засобами безкабельних каналів зв’язку.

Високу швидкість передавання даних у глобальних мережах забезпечують технології DSL, з’єднання за допомогою мереж кабельного телебачення, Wi-Fi, WiMAX, супутниковий зв’язок тощо. Вони дають змогу в реальному часі передавати аудіо- й відеофайли та користуватися інтерактивними програмами для комунікації.

Виділені лінії забезпечують цілодобове підключення комп’ютера до світової мережі. Переважно прокладаються спеціальні потужні лінії, що дають змогу швидко та якісно передавати дані в цифровому форматі; це можуть бути оптоволоконні лінії або вита пара. Цей спосіб гарантує надійний зв’язок та постійну пропускну здатність. Іноді в місцях, де немає можливості прокласти такі лінії, використовують телефонні лінії.

Послуги DSL пропонуються телефонними станціями додатково до звичайного телефонного зв’язку. Варіанти DSL розрізняються швидкістю вхідного й вихідного потоків даних, а також максимальною відстанню, на яку можливе передавання сигналу (наприклад, не далі ніж 5300 м від телефонної станції для АDSL). Кожен користувач може вибрати потрібний варіант, виходячи з необхідних характеристик доступу й вартості послуг.

Кабельна технологія передбачає односторонню (лише від телевізійної компанії до користувача) або двосторонню передачу даних із пропускною здатністю до 1 Гбіт/с. Перевагою такого з’єднання є досить низька ціна. Безкабельні засоби комунікації порівняно з кабельними здебільшого мають нижчу швидкість передавання даних, однак у деяких ситуаціях у них є переваги. Зокрема, якщо встановити постійне з’єднання по кабелях неможливо, а також якщо користувач подорожує або перебуває у відрядженні в іншому місці чи країні.

Нині розвивається вже четверте покоління мобільного зв’язку 4G (від англ. Fourth generation — четверте покоління) та розробляється й тестується технологія 5G, яку планують впроваджувати близько 2020 р.

3G і 4G — це мобільні технології безкабельного зв’язку, до яких належать не тільки радіозв’язок, а й високошвидкісний доступ до Інтернету з каналом передачі даних. Кожне покоління зв’язку має свої технології, які потребують нового обладнання, обслуговування, а часто й наявності вільних частот. Усі ці вимоги збільшують час між розробкою та впровадженням мережі приблизно на 10 років.

Так, мережі 3G почали розробляти ще в 1990-х, а впроваджені в деяких країнах вони були лише у 2000-х роках, в Україні ж їхнє впровадження триває до сьогодні; 4G розробляють з 2000-х, а їхнє впровадження почалося тільки з 2010 р.

Відповідно до специфікації Міжнародного союзу електрозв’язку мережі 3G повинні мати такі параметри: Мінімальна швидкість передачі даних 2 Мбіт/с для стаціонарних об’єктів і користувачів, що переміщуються з низькою швидкістю. Мінімальна швидкість передачі даних 348 Кбіт/с для користувачів, що переміщуються з високою швидкістю.

Мережі четвертого покоління повинні мати такі параметри: Протоколи пакетної передачі даних Мінімальна швидкість передачі даних 1 Гбіт/с для стаціонарних об’єктів і користувачів, що переміщуються з низькою швидкістю; Мінімальна швидкість передачі даних 100 Мбіт/с для користувачів, що переміщуються з високою швидкістю.

Сучасним стандартом безкабельної високошвидкісної передачі даних для мобільних пристроїв, який впроваджується в різних країнах світу, є LTE (від англ. Long Term Evolution — довготерміновий розвиток), маркетингова назва — 4G LTE. Швидкість завантаження за стандартом LTE в теорії сягає 326,4 Мбіт/с.

Однією із сучасних технологій безкабельного зв’язку є Wi-Fi, що забезпечує передавання цифрових даних радіоканалами. Для цього в певній зоні встановлюють точки доступу, які з’єднують кабельну та безкабельну мережі. Технологія забезпечує гарантований зв’язок з точкою доступу на відстані 50–200 м і може одночасно підтримувати декілька десятків активних користувачів. Швидкість передавання даних при такому з’єднанні сягає 300 Мбіт/с і вище.

Супутниковий зв’язок — це один з видів радіозв’язку, що використовує штучні супутники Землі як ретранслятори, тобто вони приймають сигнали із Землі, відновлюють їхню форму та знову пересилають на Землю.

 

Домашнє завдання

«Інформатика» підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів (авт. Морзе Н.В., Барна О.В., Вембер В.П.)

с. 24-29 – опрацювати