Урок №5
Тема: Історія засобів опрацювання інформаційних об’єктів. Види сучасних комп’ютерів та їх застосування. Класифікація та загальна характеристика програмного забезпечення. Ліцензії на програмне забезпечення, їх типи. Поняття інсталяції та деінсталяції програмного забезпечення. Проблеми сумісності програмного забезпечення.
Теоретичні відомості
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Ви вже знаєте, що є різноманітні програми для комп’ютерів. Є програми для опрацювання текстових, графічних, мультимедійних даних, є програми для керування роботою комп’ютера, його окремих пристроїв, таких як принтер, сканер, монітор та ін. Сукупність програм для комп’ютерів ще називають програмним забезпеченням (ПЗ). Тільки під керуванням програмного забезпечення комп’ютер здатний опрацьовувати різноманітні дані.
Сучасне програмне забезпечення поділяється на такі види (мал. 2.40).
Системне програмне забезпечення призначене для керування роботою складових комп’ютера та обміном даними між ними, діагностування та усунення недоліків у роботі комп’ютера, автоматизації процесу опрацювання даних, організації обміну даними між користувачем і комп’ютером. До складу системного програмного забезпечення належать операційні системи та різноманітні службові програми.
Системи програмування призначені для створення нових програм з використанням мов програмування, наприклад Scratch 1.4, Free Pascal 2.6, DEV-C++ 5.11, Microsoft Visual Studio 2013 Professional, Android Studio 1.4.0, Lazarus 1.4.4, Python 2.6.1 та ін.
Прикладне програмне забезпечення призначене для реалізації конкретних задач опрацювання даних, які користувач розв’язує в ході своєї діяльності. Їх поділяють на прикладні програми загального і спеціального призначення.
До прикладних програм загального призначення належать програми, які можуть застосовуватися в різних галузях людської діяльності для опрацювання текстів, малюнків, мультимедійних даних, електронних таблиць, створення презентацій тощо.
Прикладні програми спеціального призначення використовуються для реалізації завдань опрацювання даних у певній галузі діяльності, на конкретному підприємстві, в організації, фірмі або їх підрозділі. До такого типу програм належать програми для створення відеоефектів під час виробництва кінофільмів, креслень машин і механізмів у конструкторських і проектних бюро, діагностування захворювань у медичних закладах, створення шкільного розкладу уроків тощо.
ЛІЦЕНЗІЇ НА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ЇХ ТИПИ
На комп’ютерні програми поширюється дія Закону України «Про авторське право і суміжні права», і їх використання можливе лише за умов дотримання вимог цього закону, а також вимог ліцензії, з якою користувач погоджується, установлюючи програму на свій комп’ютер.
Є кілька видів ліцензій на комп’ютерні програми:
- комерційна ліцензія – передбачає, що користувач оплачує вартість використання даної програми на одному чи кількох зазначених в ліцензії комп’ютерах, серед них розрізняють:
g «коробкові» версіі ліцензії продаються, зазвичай, для одного екземпляра програми, містять носій, на якому записана програма, та інструкцію до її використання разом з ключем для встановлення (мал. 2.41);
g OEM (англ. Original Equipment Manufacturer – оригінальний виробник обладнання) – ліцензія, що надається на один екземпляр програми разом з певним комп’ютерним обладнанням, наприклад з ноутбуком, підтвердженням ліцензії є спеціальна наклейка (мал. 2.42); g корпоративна ліцензія – ліцензія на кілька копій програми для використання, наприклад на комп’ютерах навчальних закладів;
- пробна або trial (англ. trial – випробування) – ліцензія на комерційне ПЗ, яка надається для пробного використання програми протягом певного часу (зазвичай близько місяця) або на певну кількість запусків програм. При цьому можуть працювати не всі функції програми;
- вільного використання або freeware (англ. freeware – вільний товар) – ліцензія передбачає вільне використання програм без виплат винагороди автору, але не передбачає можливості внесення змін у програму;
- з відкритим кодом або free (англ. free – вільний) software чи libre (ісп. libre – вільний) software – ліцензія на вільне програмне забезпечення, що передбачає не тільки безкоштовне використання програм, але і право на їх модифікацію, внесення змін у програму.
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ
Як ви вже знаєте з курсу інформатики 6-го класу, існує багато різноманітних операційних систем (ОС). Залежно від призначення їх поділяють на операційні системи для стаціонарних персональних комп’ютерів (Windows 10, OS X тощо), для мобільних комп’ютерів (Windows Mobile 6.0, iOS 9.0, Android 6.0 тощо), для серверів і суперкомп’ютерів (Unix, Linux, Windows Server 2012, Solaris 11 тощо).
Також операційні системи можна поділити за типом ліцензії, що використовуються під час їх розповсюдження. Так, операційні системи Windows мають комерційну ліцензію і вільно не розповсюджуються, проте окремі з них можуть використовувати trial-ліцензію. До ОС, що розповсюджуються за ліцензією free software – вільного програмного забезпечення, у першу чергу належать різні версії операційної системи Linux.
Операційні системи призначені для керування роботою пристроїв комп’ютера та забезпечення обміну даними між ними, зберігання даних в оперативній пам’яті та на зовнішніх носіях, забезпечення виконання інших програм та обміну даними між користувачем і комп’ютером.
ПОНЯТТЯ ІНСТАЛЯЦІЇ ТА ДЕІНСТАЛЯЦІЇ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Для встановлення ОС на комп’ютері потрібно виконати спеціальну операцію, яку називають інсталяцією операційної системи.
Для інсталяції ОС необхідно мати оптичний диск або флеш-носій з інсталяційним пакетом – дистрибутивом (англ. distribute – розподіляти). Під час завантаження з такого диска або флеш-носія програма встановлення ОС запитає в користувача дозвіл на інсталяцію та на наступних кроках запропонує ввести ряд додаткових даних – диск, на який буде встановлено ОС, мову та набір регіональних стандартів тощо. Наприклад, для початку процесу інсталяції ОС Linux Ubuntu потрібно вибрати піктограму Встановити Ubuntu на Робочому столі або в Панелі запуску (мал. 2.43). Існують також інші варіанти виконання інсталяції, наприклад з використанням локальної мережі або Інтернету.
Під час інсталяції відбувається розміщення складових ОС на вибраному диску, налагодження її взаємодії з апаратною складовою комп’ютера. Диск, на який установлено операційну систему, називають системним.
Будь-яке програмне забезпечення, що використовується в сучасних комп’ютерах, працює під управлінням операційної системи. Кожна з програм створюється для певної операційної системи і не може працювати з іншою, не сумісною. Перед початком використання комп’ютерної програми має відбутися процес її узгодження з операційною системою. Цей процес також називають інсталяцією і відбувається відповідно до алгоритму, записаного у спеціальній програмі, наприклад, setup.exe, install.exe (для Windows) або INSTALL.sh чи файлів з розширенням deb (для Linux).
У подальшому потрібно дотримуватися вказівок програми інсталяції. Якщо інсталяція пройшла успішно, то команда для запуску програми буде включена:
- для Windows – до меню Пуск (як правило, у розділ Усі програми) і до списку вже встановлених програм;
- для Linux Ubuntu – до Панелі запуску та до Центру програмного забезпечення.
Видалення (деінсталяція) програм проводиться:
- для Windows – у вікні Програми та засоби (Пуск ^ Усі програми ^ Система ^ Windows ^ Панель керування ^ Програми для Windows 10 або Пуск ^ Панель керування ^ Програми для Windows 7) слід вибрати програму, яку потрібно видалити або змінити її налаштування, після чого – кнопку Змінити/Видалити (мал. 2.45);
- для Linux Ubuntu – у вікні Центру програмного забезпечення (Панель запуску ^ Центр програмного забезпечення програму, яку потрібно видалити, та вибрати кнопку Видалити (мал. 2.45).
Вибір операції видалення запускає програму, яка коректно видаляє всі компоненти програми з комп’ютера.
ПРОБЛЕМИ СУМІСНОСТІ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Комп’ютерні програми розробляються для певної операційної системи, відповідно до стандартів, які встановлюють розробники ОС. Програми, розроблені для одного типу операційних систем, як правило, є несумісними для інших типів або версій операційних систем і не можуть бути інстальованими. Так, програми, розроблені для ОС Windows, не можуть працювати в ОС сімейства Linux. Для того щоб певна програма запрацювала в іншій операційній системі, її код потрібно змінити з урахуванням вимог іншої операційної системи. Так, існують, наприклад, браузери Chrome, для Windows, Linux, Android тощо (мал. 2.46).
Певне програмне забезпечення не завжди коректно працює навіть під управлінням операційних систем одного сімейства, але різних його версій. Так, окремі програми для Windows 10 не зможуть працювати з Windows XP.
СЛУЖБОВЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Службове програмне забезпечення – це програми, що призначені для діагностування апаратної і програмної складових комп’ютера, розширення можливостей ОС. За необхідності вони усувають недоліки та оптимізують роботу комп’ютера. Ці програми називають утилітами (англ. utility -корисність). Частина таких програм включається до складу операційних
систем при інсталяції ОС. Наприклад, до складу операційної системи Windows 7 входять такі службові програми, як Відновлення системи, Дефрагментація диску, Очистка диску, Монітор ресурсів, Відомості про систему, Планувальник завдань, Панель керування та ін.
Аналогічні програми є і в інших операційних системах. Так, у Linux Ubuntu такими програмами, наприклад, є: Менеджер архівів, Журнал системи, Аналізатор використання диску, Системний монітор, System Testing, Диски та ін.
Додаткові службові програми можна придбати або вільно скопіювати із сайтів розробників та інсталювати для подальшого використання.
ФОРМАТУВАННЯ НОСІЇВ ДАНИХ
Серед службових програм є програми, що виконують обслуговування пристроїв зовнішньої пам’яті. Їх ще називають програмами для роботи з дисками. До таких програм належать програми розмітки, форматування, перевірки, дефрагментації, очищення носіїв даних та ін.
Використання таких програм пов’язане з необхідністю забезпечення тривалого надійного зберігання даних, а також швидкого і точного пошуку потрібних даних.
Для того, щоб швидко щось знайти у сховищі даних, потрібно ці дані упорядковано зберігати. Для забезпечення упорядкованого зберігання даних на жорстких магнітних дисках перед використанням диск розбивають на частини – логічні диски. Кількість логічних дисків задає користувач залежно від ємності диска і його призначення. Як правило, це 1-3 логічних диски, які в подальшому будуть розглядатися операційною системою як окремі об’єкти. Перший з них можна відвести для встановлення операційної системи, а інші -для збереження даних користувача.
Після створення логічних дисків потрібно виконати операцію форматування кожного з них. У ході форматування виконується розбиття диска на окремі «комірки пам’яті». Такі «комірки» називають «сектори». У кожному секторі може зберігатися від 0 до 512 байтів даних. У ході форматування для спрощення доступу до даних на носіях великої ємності сектори об’єднують у кластери. Кластер може складатися з одного або кількох, наприклад чотирьох, секторів. В останньому випадку ємність кластера буде: 512 байтів · 4 = 2048 байтів.
Під час форматування також створюється структура таблиці розміщення файлів на носії.
Форматування проводять також і для інших зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв. Так, для форматування флеш-носія потрібно виконати таку послідовність дій:
- Відкрити вікно Провідника з переліком пристроїв зовнішньої пам’яті, виконавши – Пуск ^ Комп’ютер.
- Відкрити контекстне меню пристрою флеш-пам’яті.
- Вибрати команду Форматувати.
- У вікні, що відкрилося (мал. 2.47), встановити:
- тип файлової системи – у списку Файлова система (для використання на комп’ютерах з різними файловими системами рекомендується залишити за промовчанням файлову систему ЕЛТ32);
- ємність кластера – серед запропонованих значень у списку Розмір блока виділеної пам’яті;
- ім’я пристрою, що буде відображатися під час перегляду зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв, – у полі Позначка тому;
- спосіб форматування – встановленням або зняттям позначки прапорця Швидке (очищення змісту);
- Вибрати кнопку Почати.
Для тих, хто працює з Linux
Форматування носіїв даних в Linux Ubuntu можна виконати за таким алгоритмом:
- Відкрити вікно Диски (Панель запуску ^ Програми ^ Диски).
- Вибрати потрібний носій у лівій частині вікна.
- Вибрати кнопку Додаткові дії 0 .
- Вибрати команду Форматувати.
- Установити параметри форматування у вікні Форматувати диск (див. малюнок):
- спосіб форматування – у списку Стерти;
- тип файлової системи – у списку Розділювання.
- Вибрати команду Форматувати.
- Підтвердити виконання команди форматування вибором відповідної кнопки в діалоговому вікні.
Домашнє завдання:
“Інформатика” підручник для 8 класу загальноосвітніх закладів (Морзе, Барна, Вембер)
С. 29 -41